Історія становлення дніпровського криміналу нерозривно пов’язана із розвитком місцевих ринків. Легальна та стихійна торгівля законною продукцією та контрафактом на десятиліття стали тією базою, яка підживлювала братву, що згодом переродилася на авторитетних бізнесменів, меценатів і навіть політиків. Але, по суті, залишились паразитом на тілі міста і містян.
Не дивно, що досі все, що пов’язане з функціонуванням ринків, викликає широкий резонанс – що часто штучно підігрівається зацікавленими сторонами. І часом здається, що ситуацію, коли ці держави у державі, які намагаються жити за своїми правилами та поняттями, змінити не вдасться. Принаймні у цьому намагаються переконати їх самопроголошені царки.
Кримінал, що ці поняття і нав’язав, з розлюченістю кидається на будь-яку спробу привести цю сферу до цивілізованих принципів – прийнятих у всьому світі, та й законів регламентованих. А тому кожне ухвалене рішення міської влади про наведення порядку на тій чи іншій території міста незмінно висловлюється або мітингом «невдоволених» городян, або бунтом «ображених торговців». За якими простежується чітка режисура, відпрацьоване виконання та обов’язкове «обурення» куплених мовників штатного телеканалу D1.
І немає нічого дивного, що цей канал контролюється саме Олександром Петровським, який пройшов шлях від наперсточника-рекетира Аліка Наріка з «Озерки» до авторитетного бізнесмена, мецената, друга різномастих політиків та благодійника всіх релігій. «Захисника» Дніпра від окупантів на віденських плацдармах, члени бригади якого за десятиліття піднялися до «злодіїв у законі», спортивних і культурних функціонерів і навіть священиків.
Залишаючись на зв’язку…
Але повернемось до теми ринків. Точніше, до того, як у них входив наш персонаж. До 1993 року за ним числились кілька випадків розкрадань державного та колективного майна в особливо великих розмірах, здирство, самоуправство, загроза вбивства, три кримінальні справи за фактами хуліганства та підробки документів, незаконне отримання 12 автомобілів.
«Звинувачується в тому, що він не працюючи з 1989 року і не маючи законних джерел засобів існування, став на шлях скоєння умисних тяжких корисливих злочинів», – наголошувалося у кримінальній справі.
Але справа розвалилася, а зв’язки в органах та міськраді залишились. І це допомогло Петровському поширити свій вплив на велику кількість об’єктів торгівлі.
Наприклад, ринок на вул. Боброва на ділянці від провулку Калініна до вулиці Пастера належить ТОВ «Єрмак» (так звуть сина Петровського) та ТОВ «Аліна-А». Обом володіла мати Петровського Оксана, яка входила до ТОП-20 найбагатших жінок Дніпра. Згодом вона очолила обласний театр Шевченка та удостоєна уваги та звання від президента Порошенка. До речі, у 2015 році було відкрито кримінальне провадження за фактом користування ТОВ «Єрмак» земельною ділянкою без документів. Чи варто дивуватися з того, що рішення міської влади навести лад на цьому ринку, викликало бурхливу реакцію з боку його власників? Як завжди, були звинувачення в тиску на бізнес, самоврядність та інше.
Незгодних палили та вбивали
Серед засновників сумнозвісного Слов’янського ринку, який за час свого існування горів кілька разів, значилися Анжеліка Петровська (так звати дружину Наріка), Жанна Арутюнова та Андрій Дегтяр. Хоча була Олена Задорожець, яку просто вбили. Була засновником і Ольга Василенко: у 2006 році вона була співзасновником ТОВ «Ягуар», яке пов’язують із Гарегіном Арутюновим. А самого Гарегіна – давно та міцно з Олександром Петровським, але про це трохи згодом.
Як заявляла після пожежі 2009 року координатор Антирейдерської спілки по Дніпропетровській області Ірина Малоголовкіна, документація на територію Слов’янського ринку досі числилась за старим автовокзалом. Землю просто було здано в оренду на тривалий термін. Крім того, тут нема капітальної забудови. Звичайна конструкція, яка розбирається, і тому затверджувати документи на Слов’янський ринок не було потреби.
«Можна посперечатися, що цей торговий об’єкт приносив користь місту чи якимось чином впливав на наповнення міського бюджету. Упевнена, що кримінальну справу, яку порушено за фактом пожежі на «Слов’янці», незабаром закриють, а людям скажуть, що це був нещасний випадок. Якщо таки підтвердиться версія підпалу, то це ще раз доведе, що у нас існують жорстокі та звірячі методи, жертвами яких завжди залишаються прості люди», – наголошувала Малоголовкіна.
Ринок “12 квартал”, розташований на проспекті Б. Хмельницького, 118а, належав ТОВ «12 квартал». Ця фірма у 2000 році створила ТОВ «Агроінвест». У 2006 році в засновниках з’явилося ТОВ «Світло», співзасновником якого був екс-депутат міської ради, колишній директор збанкрутілого підприємства «Дніпрошина» Віталій Вербас. Раніше ринок належав до сфери діяльності «Дніпрошина». А сам Вербас безпосередньо пов’язаний не лише з Петровським, а й із найяскравішими вихідцями з братви. Так, разом із Наріком та злодієм у законі Умкою (Сергій Олійник) вони володіють АТ «Армаріус».
Ринок «Платонівський» на бульварі Платонова, 3-а належав ТОВ «Крістіна», заснованому 1995 року Гарегіном Арутюновим. Володіє «Крістіна» і торговими майданчиками на вул. Пастера. 2013 року дніпропетровськими судами розглядався позов ТОВ «Крістіна» до міськради про визнання права власності на торгові павільйони, розташовані на вул. Пастера. Вимоги ТОВ суд не визнав. Експерти зазначають, що за дивним збігом обставин сфера діяльності «Крістіни» незмінно збігалася з бізнесовими інтересами Петровського.
Як обвісити місто
Що ж робили господарі торгових територій? Так, у багатьох випадках реалізувався наступний ланцюжок узаконення через рішення суду. Коли спочатку легалізували тимчасові торгові будівлі, як капітальні, потім у судовому порядку під них примусово оформлялася земля. При цьому ринки всіляко намагалися знизити розмір орендної плати за землю. Для цього просто підміняли формулювання цільового призначення цієї землі.
Крім того, багато нових ринків мали не на спеціально відведених для цього земельних ділянках, а на тротуарах. Для цього спочатку оформляли дозвіл на проведення тимчасових ярмарків, потім ці території узаконювали вже як ринкові, використавши описаний вище шлях.
На думку експертів, за більшістю ринків стоять люди не публічні, деякі мають прямий стосунок до кримінального світу. У списках засновників організаторів ринкових площ прізвищ не зустріти. Тому у переліку ринкових власників зустрічаються зовсім нікому не відомі особи. Їх можна віднести до «підставних» особистостей з орбіти Олександра Петровського.
Рекетом «Металурга» займались… діти Дніпропетровська
Особливе місце у «ринковій» діяльності нашого персонажа займає захоплення прибуткового об’єкта у самому центрі Дніпра – речового ринку «Металург» наприкінці 90-х. У вільному доступі знаходиться довідка про тодішні домагання Петровського. Даємо дослівно.
«Корумповані зв’язки в органах влади використовуються ОЗУ при переділі сфер впливу. Найбільш характерним прикладом, що підтверджує цю тенденцію, є інформація про спробу ОЗУ «Наріка» взяти під контроль речовий ринок «Металург» в Дніпропетровську . Ринок було організовано рішенням Дніпропетровської міськради у 1992 році, регулярно сплачує податки (близько 400 тис. грн. щомісяця), щорічно перераховує на благодійні цілі близько 3 млн. грн.
У зв’язку з високою рентабельністю ринку, влітку 1997 року «Нарік» зробив спробу призначити директором підприємства людину зі свого угруповання. З цією метою чинному директору під загрозою фізичної розправи над ним та членами його сім’ї було запропоновано відмовитися від займаної посади, у зв’язку з чим була заява до правоохоронних органів.
У ситуації, що склалася, конкретних дій щодо директора ринку «Нарік» не зробив і вирішив досягти своєї мети через корумповані зв’язки в міськвиконкомі. Як наслідок, 19.02.98р. рішенням міськвиконкому №273 створюється товариство з обмеженою відповідальністю “Речовий ринок”, засновниками якого є Управління агропромислового комплексу міськвиконкому (80%), ТОВ “Два А” (20%). 18.06 98р. Рішенням міськради ситуацію навколо речового ринку повернуто до первісної.
А саме: засновниками залишились – міська рада в особі «Благодійного фонду соціального захисту населення» (50%) та КМЦ «Сталь» заводу Петровського (50%). Проте, один із помічників голови міськради розгорнув активну кампанію з дискредитації керівництва фонду, маючи намір замінити його на інших — «Діти Дніпропетровська», який також перебуває під повним контролем «Нарика»…».
Нарік-Гарік – ось він шарік
Тепер повернемося до співпраці Петровського з Гарегіном Арутюновим.
Останній встиг покерувати дніпропетровською та донецькою облорганізаціями «Батьківщини», у першій половині 2000-х два терміни позасідати у земельній комісії міськради, беручи участь у відведенні землі під сумнівні проекти. Був депутатом навіть у українському парламенті. Він також очолював Дніпропетровське обласне товариство вірменської культури та міжнародний благодійний фонд «Солідарність». Тут варто згадати, що заснував МБФ «Солідарність» у 2003 році ніхто інший, як Олександр Петровський – відомий своїми внесками до Вірменської церкви.
Але об’єднує Гаріка (так називають Арутюнова у правоохоронних органах) та Наріка не лише це. Одним із їхніх спільних «проектів» якраз і стало виведення з комунальної власності та перехід під повний контроль ринку «Металург». Спільними інтересами також стала «любов» до ринкової торгівлі та розважальних закладів. Так, свого часу «Троїцький ринок» було захоплено комерційною структурою «Михаил» (інвестор – брат Гарегіна Лев Арутюнов). ЗМІ неодноразово пов’язували ім’я Арутюнова із численними рейдерськими земельними скандалами. Серед них – спроба захоплення центральної площі міста наприкінці 2007 року та торговими площами ТРЦ «Кіровський». Петровський з Арутюновим тоді замахнулися навіть на Озерку. Але коли дізналися, що цим вже зацікавився Макс Бешений (Курочкін), відійшли убік. Хоча Макс після цього загинув.
Рано жити спогадами
Тільки не варто сприймати нашу розповідь як простий екскурс у далеку історію. Незаконні ринки і сьогодні є серйозною складовою в імперії криміналу. І їх ліквідація означає втрату не лише фінансових потоків, а й контролю над тисячами підприємців, продавців та покупців із Дніпра та області. А це вже політика.
Одним із найбільш знакових конфліктів цього року стало знесення незаконних торгових точок поблизу головного ринку міста. Коли рішення громади зустріло серйозний опір із боку тіньових власників ринку. І знову все відбувалося за накатаною схемою: спровоковані підприємці та покупці, найнятий телеканал тощо. Новинкою стало розігрування нібито проросійської, антипатріотичної та просто нелюдської політики влади. На щастя, це було ненадовго – люди швидко розібралися, що до чого.
«Якщо ви хочете пояснити, щось людині, про безлад, про занепад — це «Озерка» називається. Те, чим є зараз цей ринок. Рік тому я пішла з ринку через відсутність інтересу взагалі до роботи. 20 років тому головою ринку стала така собі Перебийніс Вікторія Вікторівна, до цього вона загнула парк Чкалова, потім приступила до «Озерки». На сьогоднішній день ситуація на «Озерці» така: суцільні побори, штрафи та повна відсутність взагалі умов для роботи. Ринок як струмовий ділиться, ну скажімо так на дві частини: частина – це територія виключно Вікторії Вікторівни та частина – це люди, які мають власність та приміщення на ринку. Вікторія Вікторівна жінка пішла, от і обклала податком повністю всі точки, починаючи від орендарів її єпархії, закінчуючи власниками приміщень. Штрафи, штрафи за все поспіль», – стверджують підприємці, яких незаконно змусили залишити ринок.
За словами торгуючих, договорів немає ні в кого, не видають чеки за містові збори. А питання тут ставити не прийнято – запросто можна позбутися і місця, і товару, а то й здоров’я. А ще – штрафи, штрафи та штрафи.
«Жінка на ім’я Олена Самойленко не витримала. Вона мала істеричний стан – довели її просто. Вона просила, домовлялася, але директор просто наслала на неї охорону, вони її просто побили. І хіба що кримінальна справа є на це. Але охорона «Озерки» – це люди директора, співробітники», – згадують люди випадки беззаконня.
Правозахисниця Наталія Ешонкулова, яку жорстоко побили минулого року за боротьбу проти рейдерів, вважає, що з Вікторією Перебейніс безпосередньо співпрацює саме Олександр Петровський.
«Скоріш за все, у нього там фінансовий інтерес. І те, як вона поводиться – досить нахабно і самовпевнено – говорить про те, що у неї є якийсь дуже серйозний «дах». І цей «дах» дає їй можливість діяти саме як людині з 90-х», – стверджує жінка, яка вважає себе жертвою бандитів Наріка та Умки.
Загалом, поняття братви 90-х, поділ на лохів, бариг, терпіл, блатних та паханів у Дніпрі діє і досі. І хоча багато хто з останніх з початком війни втік із країни, бажання нав’язати свій контроль над містом, вони не втратили. А значить, коли відчуєте, як з екрану телевізора вам намагаються говорити “біле” на чорне, пам’ятайте: кульки під наперстком немає – він затиснутий у долоні кидали.
