Становлення дніпропетровської братви: від наперстків до меценатства

Цього року виповнюється 35 років від початку «бойового шляху» багатьох представників дніпровського криміналу. Саме 1987-го Дніпропетровськ перестав бути закритим містом як для іноземців, так і для темних особистостей, а в країні дозволили кооперативи та індивідуальну трудову діяльність. І багато з того, що було посіяно на той час, ми пожинаємо і сьогодні.

Саме тоді звичними для городян стали спортивного вигляду хлопці – незмінні супроводжуючі «наперсточників» і часті «гості» кооператорів-початківців.

Не винятком став і Олександр Налекрешвілі, який перебрався до Дніпропетровська з грузинського міста Руставі, якому на той час стукнуло 15 років. Незабаром своє прізвище він змінив на Петровський, отримав прізвисько Алік Нарік, а вільний час ділив між заняттями в секції дзюдо в спортшколі «Динамо» та кримінальними витівками з такими ж бажаючими отримувати багато й одразу.

Кручу-верчу, кинути хочу

Після «трудової зміни» група наперсточників із «Озерки» частенько відпочивала в одному з перших казино у Дніпрі у готелі «Світанок» та у ресторані готелю «Дніпропетровськ».

За даними міліцейських зведень, до цієї групи входили юні дзюдоїсти та боксери Дато Суладзе (Дато), Саша Євтушенко, Олег Панасенко, Рома Шовкопляс (Рома Луганський), Богдан Гулямов (Бодя), Валерій Гуляєв (Слон), Валерій Кондратьєв (Гастелло), Сергій Олійник (Умка), Саша Лісовенко, Саша Кавдакс (Штрек) та Альберт Колескор (Дуденок). Забігаючи наперед, зазначимо, що багато хто з них сьогодні є відомими особистостями не лише в Дніпрі, а й в Україні. Наприклад, авторитетними бізнесменами, меценатами та сподвижниками, а також партнерами Наріка у комерційній діяльності. А дехто фігурував навіть у новинах про ухвалення Томоса.

Досить швидко хлопці зрозуміли, що наперсточні розводи – справа стрімка і не така прибуткова, як кришування кооператорів. Причому на головні призи не зазіхали, задовольнившись спершу розважальними закладами на правому березі міста. Їхній контроль швидко поширився на більшість кафе, ігрових залів і навіть відеосалонів, пов’язаних із чиновниками з обкому і навіть самим губернатором Павлом Лазаренком – пізніше прем’єром країни.

Втім, за наявними даними, перший досвід даху був не зовсім вдалим. Наріка «пов’язали», у нього відбулася якась зустріч із представниками КДБ, під час якої Саші запропонували впровадитись у справжню «бригаду», ставши інформатором. А заразом і відмазали від армії.

«Про це говорили чутки, що ходили в Дніпропетровську серед «пацанів»: Налекрешвілі та його «колегу» Гуревича за спиною обзивали «КДБшні жидята», стверджуючи, що ті раніше співпрацювали з органами, а потім мали тісні контакти з «міліцейською мафією», – повідомляє джерело.

“Букет” на 21 рік

1993 року у свої 21 рік Петровський вперше потрапив до СІЗО. Пропонуємо витяги із кримінальної справи №7005 від 19 січня 1993 року.

«…Петровський Олександр Володимирович звинувачується в тому, що він не працюючи з 1989 року і не маючи законних джерел засобів існування, став на шлях скоєння умисних тяжких корисливих злочинів. З цією метою, з кінця 1991 року до серпня 1992 року Петровський Л.В. у змові з Самойленковою І.В., Олександровим О.М. та Красавіним здійснив низку розкрадань державного та колективного майна в особливо великих розмірах, а також розкрадань особистого майна громадян.

1. Так, у квітні 1992 року Петровський А.В., діючи з особистої корисливої зацікавленості, під загрозою фізичного насильства та вбивства вимагав у президента фірми “Адріатика”, розташованої на вул. Шевченка, 34 м. Дніпропетровська Гуртового С.Ф. 1/4 частина доходів фірми, щомісяця, тобто. по 300 000 крб. і того ж місяця шляхом вимагання отримав від Гуртового С.Ф. 5000 крб. громадських коштів, тобто. від прибутків фірми.
Своїми навмисними діями Петровський О.В. вчинив злочин, передбачений ст.86-2 ч. КК України (вимагання державного чи колективного майна) тобто вимога передачі державного плі колективного майна або права на майно під загрозою фізичного насильства та вбивства особи, у віданні якої перебуває це майно, а також вимагання , що завдало великих збитків.

Після того як Гуртова С.Ф. у червні 1992 року став заперечувати злочинні вимоги Петровського Л.В., останній під загрозою вбивства та фізичної розправи, у червні-липні 1992 року у м. Дніпропетровську зажадав від Гуртового залишити роботу у фірмі “Адріатика” і того ж місяця фізично усунув Гуртового С.Ф. від роботи у фірмі “Адріатика”, одночасно змусив Самойленкову І.В. включити до складу працівників фірми “Адріатика” свою матір, Петровську О.І. та батька Петровського В.Ф.

У цей період, Петровський А.В. самоврядно змусив Самойленкову І.В. змінити склад співзасновників фірми “Адріатика” та на його вимогу Петровський А.В. був включений до складу співзасновників фірми “Адріатика”.

У червні 1992 року Самойленкова І.В. та Петровський Л.В. переуклали установчий договір фірми “Адріатика”, включивши до співзасновників: Самойленкову І.В., Александрова А.М., Петровського А.В. та Чумака В.В.

Петровський А.В. установчий внесок у фірму не вніс, а сам установчий договір в установленому порядку у виконкомі Бабушкінського Ради народних депутатів м. Дніпропетровська не зареєстровано.

Своїми навмисними діями Петровський О.В. скоїв злочин, передбачений ст.198 КК України, самоврядування, тобто. самовільно, всупереч встановленому законом порядку, вчинення будь-яких дій, правомірність яких оспорюється іншою особою чи державним чи громадським підприємством, установою чи організацією, якщо такими діями було завдано суттєвої шкоди державним чи громадським інтересам, які охороняються законом прав та інтересів окремих громадян.

Наприкінці липня 1992 року Петровський А.В. прийшов у будинок Гуртового С.Ф., що мешкає по вул.Богомаза, 202/65, де висловив йому загрозу вбивством, якщо він претендуватиме на участь у роботі фірми “Адріатика”.

Цими діями Петровський А.В. вчинив злочин, передбачений ст.100 КК України, тобто. загроза вчинити вбивство, за наявності реальних підстав побоюватися виконання цієї загрози.

2. 12.01.1993р. о 12 год. Петровський А.В., діючи навмисне, із неприязних відносин до Гуртового С.Ф., зустрів його на вул. Баумана м. Дніпропетровська із двома невстановленими слідством особами кавказької національності, де став загрожувати йому вбивством за те, що Гуртовий С.Ф. перешкоджає його злочинну діяльність, тобто. викрадати громадське та особисте майно громадян.

Своїми навмисними діями Петровський О.В. вчинив злочин, передбачений ст. 100 КК України, тобто. загрозу вчинити вбивство, за наявності реальних підстав побоюватися виконання цієї загрози.

3. З іншого боку, Петровський А.В. Бажаючи з вуличного кримінального середовища впровадитися у сферу економіки та незаконним чином отримати доходи, у травні 1992 року вчинив розкрадання державного майна в особливо великих розмірах в АТ “АвтоВАЗтехобслуговування”, розташованому по вул.Винокурова, 22 м.Дніпропетровська, за наступних обставин… не втомлювати читача казуїстикою матеріалів кримінальної справи, повідомимо: “Нарік” украв шахрайським шляхом з цього державного підприємства 12 автомобілів ВАЗ-21061, один привласнив. Інші реалізував за готівку, виручку поклав собі в кишеню).

…своїми навмисними діями Петровський А.В. здійснив розкрадання державного (колективного) майна в особливо великих розмірах, у змові з посадовими особами, які вчинили це розкрадання шляхом зловживання своїм службовим становищем, тобто. він скоїв злочин, передбачений ст.86-1 КК України.

4. У липні 1992 року Петровський О.В. у змові з Самойленковою І.В. та Олександровим А.Я. знову здійснив розкрадання колективного майна особливо великих розмірах, надаючи психічний вплив представників фірми “Спектр” Федоричева П.Л. та Матюніна А.А. своїм авторитетом у кримінальній сфері, за таких обставин: У червні 1992 року Олександров А.М., працюючи на посаді директора спецавтоцентру АТ “АвтоВАЗтехобслуговування”, який здійснює торгівлю легковими автомобілями, вступив у змову з Матюніним А.А., Самойленковою І.В. та Петровським А.В. про сприяння безперешкодному та прискореному, тобто. поза всякою чергою, отримання товариством з обмеженою відповідальністю “Спектр”, розташованому в готелі “Світанок” м. Дніпропетровська, великої кількості (40шт.) автомобілів марки ВАЗ-21099 (21093 та 21051), з використанням свого службового становища, за що представники товариства “Спектр” Матюнін А.А. та Федоричев П.Л. зобов’язані передати йому без оплати у вигляді хабара п’ять автомобілів ВАЗ-21099 (21093).

19.06.1992 року засновники товариства “Спектр” Даргаєв Ц.М. та Животов К.А., з метою купівлі у АТ “АвтоВАЗтехобслуговування” автомобілів уклали з Дніпропетровською філією акціонерного банку “Інко” кредитний договір.

8.07.1992 року банк “Інко” представив товариству “Спектр” кредит у вигляді 31.500000 крб. на купівлю автомобілів та за безготівковим розрахунком перерахував цю суму за платіжним дорученням № 002 в АТ “АвтоВАЗтехобслуговування.

Перед наданням суспільству “Спектр” кредиту, банк зажадав подати гарантійний лист від підприємства – гаранта.

Александров А.Н., як зацікавлена особа надати сприяння цьому товариству у продажу автомобілів, і не бажаючи офіційно брати участь у цій угоді як посадова особа АТ “АвтоВАЗтехобслуговування”, попросив свого ділового партнера (співзасновника) по фірмі “Адріатика” Самойленкову ІВ. . підписати гарантійний лист та договір для банку “Інко” про те, що фірма “Адріатика” поставлять товариству “Спектр” 70 автомобілів марки ВАЗ, пообіцявши їй безкоштовно представити всім співзасновникам фірми “Адріатика” автомобілем ВАЗ-2109, тобто. їй, Петровському А.В. та Чумаку В.В.

Зазначені два документи (договір та гарантійний лист від 19.06.1992 р.) Самойленкова підписала, а Матюнін А.А. представив їх у банк “Інко”.

…своїми навмисними діями Петровський А.В. здійснив розкрадання державного (колективного) майна в особливо великих розмірах, у змові з посадовими особами, які вчинили це розкрадання шляхом зловживання своїм службовим становищем та повторно, тобто. він скоїв злочин, передбачений ст.86-1 КК України.

7. Наприкінці грудня 1391 Петровський О.В. за попередньою змовою з Красавіним, діючи з особистої корисливої зацікавленості, стали вимагати громадські кошти директора малого підприємства “Алконот”, що у кімнаті №. 331 готелю “Світанок” по вул. Фучика, 30 м. Дніпропетровська, Заїки І.В., погрожуючи при цьому знищити шляхом підпалу майно малого підприємства і побити працівників цього підприємства, якщо їм не щомісяця передаватиме по 3 000 рублів.

Отже, тобто. шляхом здирництва Петровський А.В. і Красавін викрали у Заїки І.В., у приміщенні МП “Алконот” громадські кошти, у грудні-лютому 1992 року, по 3000 рублів, а березні 1992 року 20 000 рублів. Всього 26 000 рублів, завдавши ЦП “Алконот” велику матеріальну шкоду.

Своїми навмисними діями Петровський О.В. вчинив злочин, передбачений ст.86-2 ч. III КК України (вимагання державного чи колективного майна).

У порядку ст. 225 КПК України кримінальна справа направляється прокурору Дніпропетровської області для затвердження обвинувального висновку та направлення справи щодо підсудності.

Обвинувальний висновок складено у м.Дніпропетровську 7 вересня 1994 р.». Проте стараннями адвокатів та чиновників із правоохоронних органів справа так нічим і не закінчилася. Справа в суді «розвалилася» та «Нарік» став одним із «сірих кардиналів» Дніпропетровського «клану».

Біжи, Нарік, біжи!

На початку 1993 року у структуру групи Наріка входило кілька десятків барів і ресторанів, речовий ринок на стадіоні «Металург», більшість «Озерки». Під “крило” потрапили нові “бригади” наперсточників, торговці наркотиками, скупники золота, а також ринкові “кидали”. Групу підтримував кримінальний авторитет Тенгіз Суладзе.

1995 року стосовно Петровського та його товариша Гуляєва було відкрито кримінальну справу № 83946 за ст.206, частину 2 за підозрою у побитті підприємців Хухунайшвілі та Самсонової.

До 1995 року після десяти років відсидки вийшов колишній Матрос, який дивиться по регіону, якого новий розклад не влаштовував.

І незабаром у Дніпрі розпочалася справжня бійня. 18 квітня 1995 року біля кафе «Камелія» кілер вистрілив у Наріка з пістолета ТТ, але схибив, потрапивши йому в плече. 16 січня 1996 року Петровського переплутали з його охоронцем Сергієм Астратенком. Охоронця застрелили з автомата Калашнікова. Кіллера згодом заарештували, але вже в СІЗО він помер за загадкових обставин, так і не видавши імені замовника.

Петровський обладнав двоповерховий будинок на вулиці Рибінській потужними стінами та відеокамерами, обзавівся професійними охоронцями. Постійно змінював маршрути пересування, їздив різними автомобілями. Поміняв прописку та обзавівся кількома квартирами. Але найімовірніше врятувало знайомство з Лазаренком, якому надавав допомогу в бізнесі.

1997-го Лазаренка було зміщено, а Матрос виїхав з Дніпропетровська і раптово помер. І тоді Нарік хотів жити виключно за кордоном, буваючи в Дніпропетровську по два-три рази на рік.

До речі, існує версія, що Нарік причетний до організації на замовлення Лазаренка вбивства у донецькому аеропорту депутата Євгена Щербаня. Як і його партнера, американський бізнесмен Пол Тейтум.

Меценат із кримінальним шлейфом

У той же час створена ним бізнес-імперія стала найбільш потужною в регіоні, контролюючи імпорт металу, торгівлю нафтопродуктами та сільгосппродукцією, обіг дорогоцінних металів та каміння, продаж автомобілів, ресторанний бізнес, виробництво мінеральної води та багато іншого. 16 листопада 2000 року за підозрою у кількох кримінальних епізодах Наріку суд обрав запобіжний захід — утримання під вартою. Проте Петровського у Дніпрі вже не було, тому його оголосили у розшук. 2003 року стосовно Петровського знову відкривають кримінальну справу — № 70011102 за ст. 144 ч.З КК України – незаконне позбавлення волі чи викрадення людини. Петровського підозрювали у викраденні та вимаганні 25 тисяч доларів із підприємця Шагіняна у 1996 році. Кримінальну справу об’єднали з ще одним кримінальним випадком — Петровського підозрювали у здирстві та погрозах підприємцю Юрію Куріузову. 2004 року Петровського затримали у цій справі, але через кілька діб відпустили на волю, а справу було припинено.

У жовтні 2004 року прокуратура Дніпропетровської області знову оголосила Петровського у міждержавний розшук, його затримання санкціоновано Індустріальним районним судом Дніпропетровська. Причому дані Олександра Петровського було передано до Інтерполу. 27 жовтня 2004 року Олександра Петровського було затримано в селі Старі Маяки Одеської області разом зі своїм старим другом Сергієм Олійником на прізвисько Умка за побиття співробітника «Беркута» Костюченка.

Остаточне повернення Петровського до України відбулося після перемоги на президентських виборах Віктора Януковича. Реабілітуватись вирішив як релігійний меценат.

Так, допомагав Свято-Преображенському собору тоді ще УПЦ МП, єврейському центру «Менора». Відтягнувши ділянку на Набережній Заводській і збудував церковку, що невдовзі перетворилася на Храм Різдва Пресвятої Богородиці УПЦ Київського патріархату.

З того часу і до сьогодні підручні Петровського, серед яких і телеканал D1, намагаються всіляко підтримувати його імідж мецената та благодійника. А також захисника Дніпра – який, втім, звично втік із країни ще на початку війни.

Про те, як складалася подальша доля персонажа, та як це вплинуло на ситуацію у Дніпрі – у наших подальших публікаціях.