На річницю смерті заплаче і море в Одесі: історія загиблого Героя з позивним «Матрос» з Обухівки

1 вересня, на річницю смерті, пам’яттю заплаче навіть море в Одесі, яке так любив Герой, старший матрос – Ярослав Корнішин. Він сам родом з Обухівки Дніпровського району. Чоловік пройшов 183 дні пекла війни: Волноваха, Енергодар, Мар’їнка, Курахове, Бахмут. Загинув 1 вересня 2022 року під Бахмутом. Історію Героя, який був тричі у «смертниках», пив дощову воду і збивав російських «пташок», розповіли журналістам «Наше місто» рідні полеглого захисника.

Стрілець-зенітник пройшов найгарячіші точки війни

Службі за контрактом у морфлоті на ракетному катері «Прилуки» хлопець присвятив 3 роки. У липні 2013-го отримав посаду старшого оператора відділення зенітної артилерійської команди ракетно-артилерійської бойової частини в/ч А2295Б.

«Коли почалося широкомасштабне вторгнення – син разом зі своїм кумом Олександром  довго не роздумували: добровільно подалися до районного військкомату, – розповідає Олена Віталіївна, мама Ярослава. – Щоправда, Саша пішов на день раніше. То Ярік жартома говорив: «Треба кумові ая-яй сказати, що мене не дочекався».

Бойовий шлях сина з 2 березня по 1 вересня говорить сам за себе: Волноваха, Енергодар, Мар’їнка, Курахове,  Бахмут.

Де і як від самого початку здобув трофейний автомат – не знаю. Проте, ніколи з ним не розлучався. Мене заспокоював: «Мамо, автомати є в офіцерів і у мене». Зробив на ньому «татуювання» – «Морячок». На багатьох світлинах Ярік з ним».

183 дні я була на постійному телефонному зв’язку. Не працює його номер – син телефонує з телефону побратима. Тому, якщо мені не вдавалося додзвонитися Яріку, – я набирала той або інший номер, аж поки не отримаю інформації про сина. Шуткувала з ним. Говорила: «Синочку, ти хоч на найвищу сосну вилазь, а зв’язок спіймай і мамі зателефонуй».

Був тричі у «смертниках», пив дощову воду і збивав російських «пташок»

«Коли йшли дощі – Ярослав з побратимами у бліндажах промокали до ниточки. Але були й плюси у такій погоді: хлопці збирали воду, а потім її пили. Он, і фото є, – говорить батько Героя, Віктор Анатолійович. – Будь-який літаючий об’єкт з боку ворогів Ярослав та хлопці з ППО збивали.

Розповідав, що тричі ходив «смертником». Жодного разу не відмовився від такої бойової задачі. І повертався. Мабуть, під материнською сильною молитвою був. Або просто – не доля померти від подібної рулетки смерті.

Знаю з його розповіді, що з 3000 наших воїнів живими залишилася двадцятка, серед них – і мій Ярослав».

Останній телефонний дзвінок-прощання і останній смертельний бій під Бахмутом

«Воно ж як було? – крізь сльози згадує мама Ярослава. – 31 серпня близько 22:00 години Ярік подзвонив, ми поспілкувалися. І вже через декілька годин, вночі, з 31 серпня на 1 вересня, син зателефонував мені і коротко сказав: «Дай батька!» Я чула лише уривки розмови чоловіка з сином, Яріка слова запам’ятала на все життя: «У нас забрали «іграшки» і гонять «м’ясом»». Більше він не подзвонив. Ні в той день, ні наступного. Як відчувала дитина: попрощатися з нами подзвонила».

Ярослав сам попросився в Бахмут

48-річний побратим Ярослава Євген уже двічі був на могилі Ярослава. Накриває її живими квітами.

Воїн не стримує сліз і говорить, що Ярослав сам попросився в Бахмут.

«Він там не повинен був знаходитися… Тоді русня добре наших хлопців «накрила». Ярік добровільно визвався туди».

Поглянути в очі батькам загиблого Героя досі не наважився. Вони спілкуються з другом Ярослава по мобільному.

Віктор Анатолійович йому говорить: «Женя, ти хоча б заїхав, ти ж не так далеко від нас живеш».  А він відповідає: «Я боюся сліз. Своїх сліз». А потім додає: «Дуже порядний ваш син… Був».

Остання дорога додому

Півроку захищав старший солдат  Ярослав Корнішин нашу українську землю від ворожої навали. Він дуже хотів додому, до своїх рідних. Та побувати у відпустці не судилося. До рідної хати Ярослав приїхав 6 вересня. Назавжди. На похороні було чимало людей, які живим коридором зустрічали Героя. Мама Ярослава була чорніше ночі. А небо…

На небо тоді багато хто звернув увагу: хмарини пропливали по ньому білі та ажурні. Олена Віталіївна говорить: «Я такого більше не бачила».

Після кладовища похоронна процесія поїхала на Набережну, в Дніпро. Поминали Героя близькі та друзі у ресторані «Акварель».Батьки невипадково обрали саме цей заклад. По-перше, він розташований на воді. На річці Дніпро. Сподіваюся, душа «Матроса», який так любив водні простори – відчує і віднайде спокій у небесній широчіні. По-друге, Ярослав у свій час був у бригаді будівельників, які зводили цей ресторан. Навіть бруківку перед ним викладав. Золоті руки мав хлопець.

«Яріка з досить юного віку я привчав до роботи на будівництві», – сказав батько.

Без тата зростають дві донечки.

Без сина залишилися батьки – Олена та Віктор.

Без брата – молодша сестра Богдана. Так назвав дівчинку Герой. Вона ж, як дві краплі, схожа на Ярослава і живе пам’яттю та словами підтримки брата: «Бодя, мала… прорвемося!»

Рекламні блоки дають нам змогу залишатися незалежними ЗМІ, а вам - отримувати найсвіжіші новини під ними. Scroll down!