Голова Громадської ради Лілія Богачева: «При владі люди не гірші, і не кращі за нас»

7/09/2018 - 17:41

Громадська рада при Дніпровській міськраді сформувалась у минулому році. Туди увійшли близько тридцяти представників найрізноманітніших громадських організацій міста. Очолила цей орган голова ГО «Екологічна Рада Дніпра» Лілія Богачева. Ще в 2016 році Лілія брала участь у боротьбі з власниками МАФів на вулицях Янгеля та Новокримській. До того вона займалася питаннями екології. 49000.сom.ua вирішив поспілкуватися з Лілією Богачевою та дізнатися: Як воно бути активістом у міській раді?

— Найперше, розкажіть, будь ласка, що взагалі собою являє Громадська рада? Які функції виконує? Які має повноваження?

— Громадська рада — це дорадчо-консультативний орган. Туди зайшли організації, які є спеціалістими з тих, чи інших питань. Ми є своєрідною комунікуючою ланкою між громадою і владою.

— Ви досить давно займаєтесь активістською діяльністю і от потрапили в Громраду при міській раді. Які зміни Ви відчули? Наскільки «вуличний» активізм відрізняється від діяльності в Громадській раді? 

— Мені казали про те що міська рада, ця сіра будівля, змінила мене. Але робота із системою не змінює, вона, скоріше, дає розуміння. Зазвичай, люди, маючи якусь проблему просто пишуть скаргу і чекають на вирішення. Тут же я мушу ходити по кабінетам, відслідковувати процесс. Бюрократія стоїть на заваді швидкого вирішення питання. Люди хочуть щось змінити «на вчора», але, якщо робити все по закону, то так не вийде. Ті, хто працюють у цій системі це чудово розуміють і вони  напишуть сто двадцять п’ять відписок на тему чому вони нічого не робитимуть, аніж порушуючи закон, швидко вирішать питання. Адже потім за це їх затягають по судах. Яскравий приклад цього — Євген Момсенко, екс-голова КП «Дніпродорсервіс». Він чудовий спеціаліст, але хотів робити все «тут і зараз». А так не можна. Внаслідку, його завалили скаргами і він пішов, не витримавши тиску.

— Громадська рада Дніпра трохи нагадує копію міськради — багато людей з найрізноманітнішими поглядами. Як вам вдається знаходити точки взаємодії?

— Ми, як і вся країна, досить багатогранні. Якщо робити акцент на відмінностях, то ні до чого доброго це не призведе. Тому ми знаходимо спільні питання. Наприклад, екологія. Хоч які в тебе погляди, повітря брудне, а ти ним дихаєш. Або, наприклад, люди з обмеженними можливостями. Вони, в першу чергу, люди. І їх права мають бути дотримані, незважаючи на їх фізичні обмеження. Те саме стосується і ветеранів бойових дій, і хворих людей, яким так само потрібна допомога, аби забезпечити доступність до всього, що мусить мати людина. Насправді у нас спільного набагато більше, аніж ми собі думаємо. Мені іноді кажуть, що маю когось до чогось змушувати. Але Громадська рада — орган, заснований на волонтерських засадах. У нас кожний витрачає свій робочий, або вільний час і не має з того зарплатні від міської ради. Тому треба знаходити те, що нас об’єднує. А в нас люди хочуть, одночасно, і демократії, і ручного управління.

— Громрада постійно займається то зеленими зонами, то музичними школами. Які головні пріорітети ви могли б виділити для Громадської ради?

— На першому місці у нас екологія. Також ми входимо в робочу группу по оптимізації парків та скверів Дніпра, консультуємо в цьому питанні міську владу. Це, по суті, є продовженням теми екології, але є частиною забезпечення відпочинку для жителів міста. Також, до речі, це питання стосується доступності. Справа в тому, що в нас місто «старе». Це означає, що в Дніпрі людей похилого віку набагато більше, ніж молоді. Відповідно, якщо молодь більш мобільна і може поїхати за місто на відпочинок, то літнім людям і батькам за маленькими дітьми ми маємо забезпечити доступність до зелених зон тут, у місті.

Ще один напрям — школи. Для мене діти взагалі є головним пріорітетом. Я вважаю, що в будь-якій здоровій державі діти мають бути на першому місці. Якщо це не так, то в державі — біда. Зараз ми приймаємо заяви від батьків з питання груп подовженого дня і гуртками при школах. Справа в тому, що за законом, групи подовженого дня формуються згідно кількості заяв від батьків. А департамент гуманітарної політики в міськраді запропонував батькам вирішувати це питання шляхом жеребкування. Тобто, якщо в класі тридцять дітей, то групу потраплять лише дев’ять. До того ж, массово закривають гуртки при школах. І куди в такому випадку подіти дитину? В Європі, якщо батьки лишили дитину певного віку без нагляду більш, ніж на встановлений час, то їх можуть позбавити батьківьких прав. А якщо групи обмежать, то діти лишаються без нагляду. Або матері доведеться звільнюватись з роботи. Відповідно, сім’я платить менше податків, ще й потребує соціальної допомоги. Де тут економія?

— Ви казали про те, що один із пріорітетів Громадської Ради — музичні школи. Коли департамент гуманітарної політики «просунув» на виконкомі концепцію «20-20-60», Борис Філатов відмінив це рішення, а Вам і Дарині Слуцьковській віддячив за принципову позицію. Розкажіть, що тоді трапилось?

— Справа в тому, що частина батьків хотіла залишити ті 210 гривень за місяць, які вони платили до того. Інша частина була невдоволена, тому що за басейн, наприклад, вони платили по 500 гривень. Відповідно, вони теж хотіли платити менше. Тоді департамент гумполітики і запропонував цю концепцію. Я пропонувала прив’язати плату до якоїсь конкретної цифри — мінімальної заробітної платні. Але департамент категорично відстоював свою концепцію і навіть не погодився на створення робочої группи. Тоді ми із Дарією пішли на аппаратне засідання міського голови, де були присутні й голови фракцій міськради. Дискусія була досить жарка, проте нас підтримала і голова профільної депутатської комісії Наталія Демідова, секретар міськради Олександр Санжара і заступник міського голови Михайло Лисенко. Врешті-решт Борис Філатов погодився з нами і відмінив рішення виконкому. Після того була створена робоча группа при депутатській комісії, і ми вийшли на компроміс: плата за навчання прив’язується до мінімальної зарплатні і встановлюється в межах 7% для народних інструментів і 10-15% для електрогітар, барабанів тощо. Яка саме буде плата вирішує директор, але встановлювати він її може лише в межах цих відсотків. Не скажу, що це рішення мені подобається, але це був саме компроміс.

— Багато хто критикує міську владу за відсутність коммунікації. Навіть вдалі рішення мешканці можуть негативно сприймати лише тому, що їм не пояснили, навіщо це робиться. Ви, як активістка і голова Громадської ради, можете сказати, чи готові можновладці змінювати ситуацію?

— Треба сказати, що до 2014 року в цьому питанні було дуже важко. Ми елементарно не могли потрапити до звичайного районного депутата. Я доходила до Києва, в мене письмовий стіл ломився від численних відписок. Зараз з цим простіше, проте проблеми дійсно є. Навіть у самій міській раді рішення міського голови доводиться відстежувати на всіх рівнях, адже десь може бути нерозуміння, або, можливо якийсь  саботаж. Мені доводиться контролювати кожний крок і якщо десь проблеми навіть йти до міського голови з проханням розібратися. Проте, треба зрозуміти, що в міській раді працюють такі ж люди, як і ми. Вони нічим не гірші і не кращі. Ви спробуйте зробити зауваження звичайній людині на вулиці, якщо хтось порушує закон. Будьмо відверті — в кращому випадку вас пошлють. То якщо ми між собою не можемо домовитись, то що можна казати про міську раду?

— Багато хто з нових топ-чиновників, наприклад Уляна Супрун, кажуть, що активісти мусять іти у владу, якщо хочуть щось змінити. Чи згодні ви з цим? Як вважаєте, чи готові сьогодні  активісти до влади? 

— Перш за все, треба розрізняти активізм і пусту ініціативу. Я люблю тих людей, що приходять до мене з проблемою і конкретними пропозиціями як її вирішити. Коли мені треба було позакривати люки на Новокримській, які були на балансі п’ятьох різних структур, я, гуляючи з дітьми, по дві-три години ходила з тими комісіями. Але є ті, які приходять із завданням вирішити проблему і кричать лише «всьо пропало», не пропонуючи нічого. Це не активізм, це — пуста ініціатива.

По-друге, будь-який активіст в певний момент відчуває певну «скляну стелю» над собою. Це коли ти хочеш вирішити проблему, ходиш по владних кабінетах. Але люди з тих, чи інших причин, не хочуть її вирішувати. Тоді вже треба йти у владу, аби отримати якісь важелі впливу. Проте, для того треба мати команду, якусь більшість у тому ж депутатському корпусі. Бо якщо ти один, або вас п’ятеро, то ви нічого не зможете змінити, якби не хотіли.

— Ви займаєтесь багатьма питаннями. Та чи є у вас якийсь великий проект, який би ви хотіли реалізувати у місті? 

— Найперше — це відновити підземні інженерні коммунікації. Справа в тому, що Дніпро стоїть на грунтах, які постійно підтоплюють. Як приклад —  на правому березу порушений водовідвід. Це дуже серйозна проблема. Якщо нею не займатись, то трагедія, яка була на Тополі ( у 1997 році на жилмассиві обвалились 9-поверховий житловий будинок, школу та два дитячих садочка через зсув розмоклого грунту — прим. авт.) може повторитись знову у набагато більших масштабах. Зараз ми намагаємось проштовхнути закон, який допоможет отримати гроші на цей проект прямо з Євросоюзу. Справа в тому, що «зелені кошти» зараз розподіляються через Київ і це збільшує їх вартість.

Також хочу, аби у Дніпрі було більше зелених зон. Проте, навіть якщо ми зробимо сквери і парки, залишається проблема з культурою. Мої друзі часто кажуть, що хотіли б, щоб їх діти бігали босяком на газоні, у сквері на Янгеля, як вони самі у дитинстві. Але якщо у тому газоні розкидане бите скло, хто туди пустить дитину? Саме тому ми готуємо масштабне навчання на екологічну тематику. На жаль, в цьому році їх не вдалося реалізувати, бо ніхто не прийшов на тендер. Сподіваюсь, що у майбутньому році нам таки це вдасться зробити. А найголовнішими пріорітетами для мене є діти, стан навколишнього середовища і незалежність України.

Голова Громадської ради Лілія Богачова:

516
7/09/2018 - 17:41 Алексей Валенко
473
КОММЕНТАРИИ К СТАТЬЕ (0):
Оставить комментарий
logo-bottom
© 2018, все права защищены 49000.com.ua
Наверх