6 листопада 1983 року – дата найзначнішого тріумфу в історії футболу Дніпра. Цього дня на стадіоні «Метеор» за переповнених трибун ФК «Дніпро» здобув історичну перемогу над московським «Спартаком» і вперше став чемпіоном СРСР. Потім буде ще й всесоюзне золото 1988-го і Кубок країни 1989-го. Але перші золоті медалі, завойовані дніпрянами, стали найдорожчими не лише для спортсменів, а й для десятків тисяч уболівальників.
Про медалі ніхто не мріяв
Кілька десятиліть тому футбол, тоді ще у Дніпропетровську, був набагато більшим, ніж футбол. Імена основного складу «Дніпра» знали не лише хлопчаки, а й найпросунутіші дівчата. І це при тому, що зірок із неба наші майстри шкіряного м’яча не хапали. Вважалися міцними середняками. Тому на початку переможної першості 1983-го про чемпіонство ніхто навіть не мріяв.
– Перші дві гри були не найяскравішими – поразка від «Динамо» (0:1) та нічия зі «Спартаком» (1:1), – розповідає Анатолій Косий, легендарний спортивний журналіст, який на той час був прес-секретарем нашої команди. – Після двох турів – 14 місце. Але потім гра пішла. «Дніпро» виступало все краще та краще. А вирішальною у психологічному плані стала виїзна перемога над кутаїським «Торпедо» на початку серпня. Програючи по ходу матчу 0:2, дніпряни забили три м’ячі. І тут призначають пенальті у наші ворота. Коли Краковський відбив удар свого тезки Сергія Куртанідзе, усі повірили, що «Дніпро» може здобути медалі.
Перед заключним туром наша команда випереджала “Спартак” на два очки. Тоді за перемогу у грі нараховували два бали і щоб поборотися за чемпіонство, москвичам потрібно було обов’язково вигравати. Якби це сталося, команди зрівнялися за показниками та відбувся б додатковий «золотий матч» у Тбілісі. Але «Дніпро» й думати про нього не хотів. Ми були налаштовані лише на перемогу!
Штурм “Метеора”: пощастило одному з десяти
Ажіотаж навколо матчу був величезний. Дніпропетровськ жив у передчутті головної футбольної сенсації року. Місто дихало майбутньою перемогою. Упивалося мрією про неї! Природно, що «Метеор», що вміщає близько 35 тисяч глядачів, не міг прийняти всіх охочих переглянути гру.
– Заявок на квитки надійшло близько 300 тисяч, – згадує Анатолій Косий. – Що викликало тоді великий інтерес: концерт на «Бітлз» чи матч «Дніпра»? Думаю, що переміг би футбол! Ну а самі футболісти були зосереджені та спокійні. Заходив перед матчем у роздягальню команди. Жодного накачування від тренера. Усе за планом. Настрій чудовий. Погода відмінна!
Зате поза стадіону творилося щось невимовне. Натовпи вболівальників йшли на штурм “Метеора”.
– Батько дивом дістав два квитки до 28-го сектора за воротами, – розповідає Володимир Федорищев, фотокор «Нашого міста». – Ми заходили з боку вулиці Тітова. Народу темрява! Перші кордони міліції стояли ще за півкілометра до прохідної. Правоохоронці були дуже пильні. Тоді мене вперше двічі обшукували! Місць на стадіоні катастрофічно не вистачало. Люди сиділи один на одного на колінах. Батько з дитиною. Хлопець з дівчиною. Поруч із нами сиділи два хлопці, на колінах яких матч дивилися дівчата. Але на незручності ніхто уваги не звертав. Подумки всі були на футбольному полі. Такого єднання глядачів із командою ніколи не бачив.
Хет-трик Тарана, переможний гол Лисенка
Описувати сам матч особливого сенсу нема. Кожен справжній уболівальник пам’ятає його напам’ять. На трибунах глядачі розгорнули провокаційні на той час транспаранти: «Золото Чукотки – «Дніпру!», «Федерація футболу не врятує «Спартак» від голу!». І футболісти виправдали найкращі очікування вболівальників. Вже на 16-й хвилині «дніпряни» повели у рахунку.
– Наш хвилеріз Андрій Ділай, малопомітний трудівник оборони, видав чудовий пас Протасову, – згадує Анатолій Косий. – Олег побачив, що Таран перебуває у кращому становищі, і зробив тезці зручну передачу. Решта – справа техніки. 1:0! Наступний гол Олег Таран забив за шість хвилин. Ділай знову знайшов своїм точним пасом Геннадія Литовченка. Як уміє прикластися, останній знає кожен! Після його удару Дасаєв відпустив м’яч, а Таран був тут.
Потім “Спартак” зрівняв рахунок. Два голи московського півзахисника Валерія Гладиліна змусили похвилюватися серця дніпровських уболівальників. Але на 59-й хвилині “Дніпро” видав фантастичну атаку. Отримавши в центрі поля м’яч від Багмута, Литовченко рвонув своїм правом флангом і встиг прострелити верхи вздовж воріт. На м’яч, що високо летить, шуліками кинулися обидва Олеги. Таран виявився ближчим до м’яча і точним ударом головою вивів нашу команду вперед -3:2!
Переможну крапку у матчі на 85-й хвилині поставив Олександр Лисенко, штатний пенальтист “Дніпра”. Через сорок років Олександр Петрович чудово пам’ятає найголовніший гол у своїй футбольній кар’єрі.
– Як вчора це було! – зауважує Олександр Лисенко. – Для мене той матч був дуже важливим. Навесні у домашньому матчі з кутаїським «Торпедо» я отримав перелом ноги. Чотири місяці не грав. Тож дуже пощастило, що трен ери поставили мене на гру. Ну а коли суддя показав «на крапку», знав, що битиму я. Рахунок на нашу користь і за п’ять хвилин до фінального свистка можна було бити спокійно. Вирішив ударити на силу. Сили ще були. Дасаєв вгадав із кидком, але я пробив сильно, і шансів у нього не було. 4:2!
З керівництвом ЮМЗ намагалися домовитися, а футболістів перевіряли на допінг
Легендарний захисник «Дніпра» розповів, що після фінального свистка спортсменів перевірили.
– Одразу після гри Ділай та Краковський здавали аналіз на допінг, – продовжує Олександр Лисенко. – Це було вперше. Ми в роздягальні довго сиділи, чекали. А потім, звичайно, була всепоглинаюча радість. Коли приїхав додому на Перемогу, під моїм балконом зібрався натовп уболівальників. Чоловік сто. Раділи, кричали: «Дніпро» – чемпіон!».
Чи намагалися рішенням згори відібрати у нашої команди перемогу? З приводу цього свого часу ходили різні чутки.
— На бенкеті після матчу таке запитання поставили Олександру Макарову – знаменитому керівнику «Південмашу», – констатує Анатолій Косий. – Олександр Максимович натякнув, що такий дзвінок із Москви був. А потім уточнив, що телефонував міністр оборони Устинов, який був для директора «ЮМЗ» начальником оборонного комплексу. Устінов пропонував здати гру «Спартаку». Але Макаров навідріз відмовився, помітивши, що «Спартак» ще хоч 20 разів може стати чемпіоном, а для «Дніпра» це, можливо, єдиний шанс.
Перше чемпіонство «Дніпра» місто відзначало з розмахом. Міліція цього дня справді була з народом і у витверезник уболівальників, що підгуляли, не доставляли. А святкову демонстрацію 7 листопада відкривали у новій формі футбольні чемпіони -1983.
Чемпіонство «Дніпра» – віха для закритого Дніпропетровська
Одним із найбільш зацікавлених та відданих уболівальників «Дніпра» був і залишається Іван Куліченко, екс-міський голова Дніпропетровська. 6 листопада 1983-го він також був на стадіоні.
– Хоча футболістів серед моїх предків не було, але футбол для мене – спорт номер один, – розповідає Іван Куліченко. – У дитинстві на пустирі у Березанівці ми ганяли м’яч до пізнього вечора. Вулиця на вулицю. Школа на школу. Грав я у футбол і в інституті. Був півзахисником. Після, хоч мій зріст аж ніяк не баскетбольний – 1.78, захопився ще й баскетболом. Але ходив на всі матчі “Дніпра”. Бувало так, що приїжджав на домашню гру із Криму, де відпочивав із сім’єю, а потім мчав назад. Зрозуміло, добре пам’ятаю і той матч зі «Спартаком». Натхнення вболівальників було величезним. Ну а після перемоги дніпряни раділи, відзначали чемпіонство улюбленої команди. Не могли розійтися. Сам додому під ранок прийшов. Загалом перемога «Дніпра» в союзній першості стала віхою для Дніпропетровська. Адже місто тоді було закрите для іноземців і свої домашні матчі у єврокубках дніпряни проводили у Кривому Розі. За межами країни про Дніпро мало знали. Тепер же про наше місто заговорили! Це дуже важливо.
Справді, тоді «вороже» радіо повідомило перемогу маловідомої футбольної команди із закритого ракетного міста. Зрозуміло, перше «золото» дніпрян стало подією та прикладом цілеспрямованості та стійкості для пересічних городян. Один із університетських професорів змушував співробітників своєї кафедри дивитися по телевізору ранковий запис міжнародної гри «Дніпра». При цьому професор наставляв: «Дивіться, як самовіддано грають! Щоб і ви так працювали!».
Доля команди та футболістів після першого чемпіонства
Здобувши «золото» футбольні чемпіони стали набагато амбітнішими. Наразі метою для «Дніпра» стали лише медалі. І вони були завойовані! Золоті – 1988-го, срібні – 1987, 1989, бронзові – у 1984, 1985 роках. Крім того, 1989-го наш «Дніпро» завоював Кубок СРСР, перемігши у фіналі московське «Торпедо» – 1:0!
Олег Протасов та Геннадій Литовченко стали справжніми футбольними зірками. Після завершення спортивної кар’єри вони та інші дніпровські футболісти пішли на тренерську роботу.
– Минуло вже сорок років, – резюмує Анатолій Косий, спортивний журналіст. – Не стало головних конструкторів легендарних перемог «Дніпра» тих років – Володимира Ємця, Євгена Кучеревського, Геннадія Жиздика. З 15 володарів першого футбольного «золота» немає в живих захисника Володимира Устимчика, який у тій вирішальній грі 1983-го був капітаном команди, та нападника Олександра Погорєлова. Вік та величезні навантаження сьогодні дають про себе знати. Наскільки мені відомо, проблеми з кульшовим суглобом у Олександра Лисенка. Йому важко ходити, потрібна операція. Аналогічні труднощі мають і інші футболісти. Що робити? Роки беруть своє.
Хто сьогодні захищає футбольну честь Дніпра?
У чемпіонаті Української Професійної Ліги наше місто представляє СК «Дніпро-1». Який стосунок він має до знаменитого «Дніпра» 1980-х? Адже на початку виступав і старий ФК «Дніпро».
– СК «Дніпро-1» та ФК «Дніпро» – абсолютно різні команди, – розповідає Дмитро Москаленко, спортивний журналіст. – На певному етапі з фінансових причин «Дніпро» почало сипатися. З вищої ліги він вибув одразу до другої. Виникли фінансові проблеми. Тоді й створили СК «Дніпро-1», куди перейшли основні гравці та тренерський склад. А у старому «Дніпрі», тобто у ФК «Дніпро», залишилася молодь. У сезоні 2017/2018 обидві команди виступали у другій лізі разом та навіть обмінялися перемогами. Згодом СК вийшов у вищу лігу, а ФК якийсь час грав у аматорському чемпіонаті. Сьогодні ФК «Дніпро» припинив свої виступи, а СК «Дніпро-1» грає у національній першості та торік завоював «срібло».
Поки що до великої футбольної слави, яку мав наш «Дніпро» 40 років тому, спортклубівцям, на жаль, далеко. Але, можливо, одного разу до «Дніпра» ще прийде смак справжнього чемпіонства?
За матеріалами “Наше місто”