Війна розкидала українців по всьому світу. Багато хто з наших земляків евакуювався до Європи, деякі обрали Канаду чи США.
Спочатку треба отримати візу
У серпні 2022 року дніпрянка Олеся Сосна з подругою Ольгою приїхали до Польщі. Але залишатись там надовго дівчата не збирались. Їх вже давно приваблювала країна вранішнього сонця. Зокрема, Олеся, коли була підлітком, дуже цікавилась культурою аніме. Також дівчина мала неабиякий інтерес до японської мови.
Тож у перший свій день перебування у Варшаві подруги пішли до японського посольства та подали документи на візу, пройшли співбесіду. І вже за тиждень отримали квитки на літак до Токіо.
Всі українці, які їдуть до Японії задля тимчасового захисту за державною програмою, спочатку потрапляють до готелю у Чібі.
Це місто розташоване неподалік від столиці. Там переселенці мешкають до тих пір, поки не отримають окремі квартири. Олеся прожила у готелі з початку вересня до середини лютого. Весь цей час вона безкоштовно харчувалась у ресторані готелю, отримуючи набори з базових продуктів. Також японці видавали їй кишенькові гроші на мінімальні потреби.
Переселенці з України одразу мають медичне страхування – воно покриває вартість візитів до лікарів. Згодом дніпрянка отримала двокімнатну квартиру у Сайтамі – місті, до якого можна доїхати за 40 хвилин від центру Токіо. До речі, переселення з готелю відбувається виключно за згодою переселенців. Їм пропонують різні варіанти житла.
Японці доброзичливі, але закриті
За рік життя в Японії 23-річна Олеся Сосна по-новому відкрила для себе цю країну, про яку, здається, раніше досить багато знала. В неї з’явилось чимало знайомих серед японців, а ось справжніми подругами стали такі самі переселенки – дівчата з Приморська та Запоріжжя.
— Японці дуже доброзичливі, але доволі закриті, — розповідає Олеся. – Вони все тримають у собі. Але водночас люди тут дуже виховані – їх з дитинства вчать поважати чужі кордони. Діти в Японії самі ходять до школи, вони дуже самостійні. Я не раз бачила, як першокласники групами по 5–6 чоловік йдуть на заняття. Тобто їх вже з дитинства батьки привчають до того, що вони мусять розраховувати тільки на себе. Тут люди майже не ходять до психологів, не дають вихід своїм емоціям. Мабуть, через це у Японії доволі високий рівень суїцидів.
У той час японці дуже поважають особистий простір інших. Наприклад, в них є багато кафе, де не треба ні з ким контактувати. Замовлення робиш в автоматі, отримуєш номерок, потім сідаєш за столик, що з усіх боків огороджений. Свій номерок ти кладеш під ширму, звідти ж отримуєш їжу. Все – жодного контакту з обслуговуючим персоналом не відбувається.
— Кухня тут не настільки екзотична як у Китаї чи В’єтнамі, — зазначає Олеся Сосна. – Японці не їдять комах або черв’яків. Вони дуже люблять смажену їжу у клярі – таким чином готують м’ясо, морепродукти, овочі. Дуже розповсюджені різні види лапші, а також рис. Його японці додають до різних страв так само як ми – хліб. Серед не дуже приємних страв я б назвала натто — боби у соусі у вигляді слизу, що забродив. Вони дешеві та дуже популярні, але мають різкий запах. Я таке досі не ризикнула спробувати. Більш за все тут мені подобається такоякі – кульки з тіста зі шматочками восьминога всередині. Коштує порція такого фаст-фуду біля 600 ієн. Це дуже недорого.
За чотири яблука – майже 200 гривень
Зараз курс японської ієни до української гривні становить 1 до 0,25. Життя в Японії дуже недешеве. Особливо кусаються ціни на овочі та фрукти. Вони в Японії продаються поштучно або у маленьких наборах. Наприклад, чотири яблука середнього розміру коштують 600 –700 ієн (150–170 грн), 6 картоплин – 400 ієн (100 грн). Одна хлібина – 200 ієн (50 грн). Більшість японців не засвоюють лактозу, тому вживають молоко без неї. Воно коштує десь 300 ієн (75 грн). Така сама ціна за 200 грамів курячого філе і за 10 яєць.
Українці, які евакуюються до Японії, мають непогану фінансову підтримку. Поки Олеся жила у готелі, вона отримувала 1400 ієн (350 грн) на день, коли переїхала до квартири – 2400 ієн (600 грн). З цих грошей треба купувати їжу, одяг та ще сплачувати комунальні послуги. Найбільших витрат потребує електроенергія. Але без неї нікуди: взимку доводиться вмикати обігрівач, оскільки централізованого опалення в Японії немає. А влітку – кондиціонер або вентилятор. Проте, ті, хто живе у Токіо, за комуналку не сплачують.
— На вулицях, у магазинах місцеві мешканці доволі часто питають, звідки я приїхала, — каже Олеся Сосна. – Коли кажу, що з України, зазвичай зітхають через те, що там зараз важко. У токійському метро встановлені екрани. Дуже часто я бачу там новини про Україну. У столиці є волонтерський центр, який підтримує українських біженців. Японці туди часто навідуються. Взимку у центрі діяла програма «Зігріємо Україну»: багато японців збирали посилки для нашої країни. А ще приносили листівки, орігамі, які зробили власноруч. Це було дуже зворушливо.
Для різних предметів є окремі числівники
Багато хто з українців вже знайшов роботу у цій країні. Звісно, без знання мови вони можуть отримати пропозиції тільки щодо некваліфікованої праці. Це може бути прибирання, миття посуду, іноді – приготування їжі. Англійська мова у Японії не дуже розповсюджена – якщо ви знаєте тільки її, буде складно. Тож якщо в планах затриматись тут надовго, доведеться вчити японську.
— Мову я почала вчити ще в Україні, зараз відвідую безкоштовні курси, — розповідає Олеся. – Вже можу розмовляти на побутовому рівні, але для того, щоб вільно володіти, потрібно десь років п’ять. Головна складність – в ієрогліфах. Навіть самі японці часто роблять помилки, коли використовують їх. В японській 7 тисяч ієрогліфів, для повноцінного спілкування треба знати хоча б 2500. Існує дуже багато різних нюансів – наприклад, один і той самий ієрогліф можна читати по-різному. А до числівників додаються багато суфіксів, завдяки яким утворюються окремі слова. В японській є різні числівники для пласких та об’ємних предметів, поверхів, тварин, людей і таке інше.
Країна храмів та фестивалів
За рік у Японії дніпрянка встигла побачити чимало цікавого. Однією з найзахоплюючих була подорож до підніжжя відомої гори Фудзі. Її організував японець, який дуже співчував українцям та забажав подарувати їм незабутні враження. Він все зробив власним коштом, до того ж по дорозі пригостив переселенців смаколиками та напоями. А на одній із зупинок дістав тромбон та разом зі своїм товаришем влаштував концерт. Японці навіть Гімн України виконали!
Без сумніву, я назавжди запам’ятаю свої поїздки до Діснейленду та Юніверсал парку, — зізнається Олеся. – Також мені дуже подобається місто Камакура, яке розташовано неподалік від Токіо. Воно відоме завдяки бронзовій статуї Великого Будди більше 13 метрів заввишки. Там дуже красива природа та багато храмів. А ще у цій країні дуже часто відбуваються яскраві свята та фестивалі. Їх можна відвідати безкоштовно.
До речі, подорожі по Японії – задоволення не з дешевих. Транспортні послуги тут теж дуже дорогі. Квиток на потяг від Сайтами, де мешкає Олеся, до Токіо коштує 600 ієн. Найдорожчі — супершвидкісні потяги шинкансен. За дві години проїзду від Токіо до Кіото доведеться заплатити приблизно 3,5 тисячі гривень.
Немає злочинності, але є землетруси
Підсумовуючи свої враження за рік життя у Японії, Олеся може назвати такі мінуси:
- — Влітку тут дуже спекотно та волого – на вулиці буквально немає чим дихати. Температура піднімається до +40. Та й у приміщенні рятує тільки кондиціонер. До речі, ви ніколи не відчуєте від японця запах поту, та й парфуми вони не дуже полюбляють. Тут в тренді натуральність. Заради того, щоб під час спеки не виділяти неприємних ароматів, японці приймають спеціальні пігулки.
- — Є землетруси, до того ж доволі часто – приблизно раз на декілька місяців. Але вони слабкі та не тривалі.
- — Треба знати японську – інакше будуть проблеми буквально на кожному кроці.
А ось такі плюси перебування у цій країні відзначає дніпрянка:
- — Японія є дуже різноманітною. В ній є гори, ліси, океан, озера. Є курорти з пляжами, а є зі снігом. Тут дуже розвинутий внутрішній туризм, через це японці дуже рідко мандрують поза своєю батьківщиною.
- — На вулицях дуже чисто. А ще тут дуже низький рівень злочинності.
- — Японці дуже чемні, і це видно всюди. Здебільшого вони посміхаються тим, хто їх оточує. Тут дуже круто розвинений сервіс. А ще мешканці цієї країни ретельно зберігають свою культуру. Вони часто ходять у національному одязі, причому не тільки на свята. І дуже дбайливо ставляться до пам’яток.
За матеріалами “Наше місто“.