Дніпру дуже тяжко на шляху до культурної столиці. І не завжди тому, що хтось десь «пиляє» або даремно витрачає бюджетні гроші. Головною проблемою на шляху до цього статусу виявилися помилкові судження про культурний процес. Яскравий приклад помилкових міркувань на цю тему – стаття «Театри Дніпра: у кого фінанси співають романси?», пише актор Дніпровського драматичного молодіжного театру «Віримо!» Максим Ряпулов у листі до нашого видання. Публікуємо його текст без змін. Але звертаємо увагу на те, що точка зору автора може не співпадати з позицією видання.
По-перше, очевидно, що автор судить про ефективність театрів в абсолютних цифрах, не обтяжуючи себе усвідомленням, що 900 тисяч гривень фонду зарплати для 9 чоловік це приблизно те ж саме, що 2,9 мільйона гривень зарплатних коштів для 35 осіб. Для автора існує тільки різниця між 900 000 і 2 900 000. І перша цифра, як натякає автор, краща, тому що менша.
По-друге, автор так само не обтяжував себе в тому, щоб розібрати специфіку міських театрів і з урахуванням її аналізувати «романси» театрів Дніпра. А між іншим, муніципальні театри виконують доволі різні функції і заповнюють практично всі ніші цього виду мистецтва, і, в залежності від своєї специфіки, працюють цілком успішно. І те, що в кожній ніші існують свої оцінки ефективності, автору невідомо і нецікаво. Він бачить тільки цифри, але не усвідомлює, що в одному випадку (візьмемо зрозумілий всім приклад) це просто цифра 45, а в іншому sin45⁰ – то трохи щось інше.
Вражає також претензійність автора. Прикладом, у бюджеті театру «Віримо!» строку «інші трансферти» він вбачає кримінал, а те ж саме в бюджеті театру «Крик» автора не засмучує. Я ні в якому разі не маю претензій до Михайла Мельника, бо розумію, що такі витрати не мають і тіні криміналу. Натомість автор статті своєю «аналітикою» не тільки марно свідчить, а й примудряється створити умови, що можуть привести до сварки між дома театрами.
Далі автор бідкається, що 381 тисяч гривень витрат за 2017 рік не всі витрачені через Prozorro, а тільки 200 тисяч. Нагадаю, що автор пише в липні 2017 року і попереду маємо ще півроку на те, щоб витратити через Prozorro решту з запланованих на 2017 рік. Глибше аналізувати рівень «аналітики» автора зайве, бо навіть це викриває в ньому надбажання «вловити злодіїв» в шкоду об’єктивності.
Ну і по-третє, міркування автора та йому подібних «бізнес-прагматиків» помилкове не тільки в аналізі цифр, помилковий сам підхід до оцінки діяльності театрів (а також філармоній, бібліотек, музеїв та інших закладів культури).
Помилка, як мені ввижається, в тому, що до роботи культурних установ підходять, як до роботи стандартних підприємств. Все зведено до отримання конкретних грошей за конкретний товар (послугу). Так, в театрах теж: товар (виставу) міняють на гроші. Але є відмінність: куплена в кафе котлета (просто, наприклад) починає приносити вигоду моментально. Вигода від придбання товару установ культури неочевидна, тому що розтягнута в часі і до того ж нематеріальна.
Вигода від культури очевидна в економії бюджетних коштів. Наскільки менші будуть витрати, коли не крадуть щотижня огорожу на Набережній; коли робота двірників спрощується до збирання сміття з урн, а не з асфальту навколо; коли у пічників не піднімається рука рекламувати свої послуги на стінах архітектурних пам’ятників? Вигода від культури очевидна в надходженнях в міський бюджет, наприклад, від туризму. Скільки туристів приїде в просто місто Дніпро? А скільки туристів приїде в Дніпро, тому що тут статусний фестиваль джазу, неймовірні музей АТО і музей сучасного українського живопису або приголомшливі театри?
До речі, про вихваляння. Упевнений, що «бізнес-прагматикам» відомо, чому за брендовий товар платять більше, ніж за товар невідомого виробника? Тому пропоную не критикувати, а дивитися-слухати-читати та підтримувати культуру Дніпра.
Безумовно, правочинним є заперечення, що сьогодні в Дніпрі багато більш нагальних і приземлених проблем. Абсолютно згоден. Але як це не парадоксально, без вирішення проблем культури нагальні і приземлені проблеми будуть з’являтися знову і знову, як таргани в старому будинку, і цих тарганів буде більше і більше.
Ще раз нагадаю про чисто фізіологічні процеси, зрозумілі всім. Свиняча котлета засвоюється шлунком близько шести годин. Думка потребує набагато більше, – пройшло понад дві тисячі років, а відома всім заповідь «не свідчи неправдиво» декотрими, як і раніше, ще не освоєна.
