Дев’ятий місяць триває збройна агресія Росії проти України. Розміри завданих українцям за цей час втрат як моральних, так і матеріальних досягли колосальних розмірів. Однією з найбільш постраждалих сторін у південних областях країни стали представники готельно-туристичного бізнесу, майно яких або знищено або розграбовано окупантами. Юристи адвокатського бюро Романа Сацика розповіли, як готелі можуть через суд компенсувати збитки від війни. Про це пише Акцент із посиланням на УНН.
До війни курортний бізнес певною мірою був розвинений у всіх регіонах України, які мають вихід до моря. З початком повномасштабної російської агресії частина курортів опинилася під окупацією (Херсонська, Запорізька, Донецька та південний схід Миколаївської області), а ті, хто залишився, зазнають регулярних обстрілів з боку ворога.
Так, у Кирилівці Запорізької області, яка була найпопулярнішим місцем відпочинку на азовському узбережжі, частина баз відпочинку була віджата окупаційною владою під виглядом «безгоспних». Що залишиться від шикарних корпусів та територій після повернення селища під юрисдикцію України, можна лише здогадуватись. Однак приклад Херсона, з якого вивезли все більш-менш цінне, включно з дитячими паровозиками і віконними склопакетами, не додає оптимізму.
Найбільшому та популярному морському курорту Одеської області, Затоці, хоч і пощастило не потрапити під окупацію, не вдалося уникнути обстрілу. На даний момент це один із найбільш постраждалих, якщо не найбільш постраждалий через російські обстріли чорноморський курорт, кілька десятків баз відпочинку і готелів якого практично знищені, а решта здебільшого потребує серйозного ремонту з не менш серйозними витратами.
Керуючий адвокатським бюро «Романа Сацика» зазначає, що як звичайні громадяни, так і власники бізнесу можуть компенсувати збитки, отримані внаслідок дій країни-агресора, звернувшись до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Але з аналізу Конвенції про захист прав людини і основних свобод та усталеної практики ЄСПЛ випливає, що необхідною умовою для притягнення будь-якої країни-учасниці Конвенції до відповідальності за порушення прав та свобод є вчинення юрисдикції на відповідній території. Наприклад, такий висновок було зроблено свого часу у справі “Ілашку та інші проти Молдови та Росії”.
Іншими словами, пояснює адвокат, при розгляді справи суд повинен відповісти на запитання: “Чи поширювалися владні повноваження держави-відповідача на певну територію в той момент, коли там, за твердженням заявника, відбувалося порушення прав і свобод?” Очевидно, що у сучасних реаліях (наявність заморських територій, збройних конфліктів) юрисдикція не може обмежуватись лише національною територією. Отже, можлива відповідальність однієї держави за порушення прав та свобод, що відбувалися на території інших держав.
Однак це можливо лише у виняткових випадках:
- військова окупація. Наприклад, з початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну в окупації знаходиться Херсонська область (включно з м. Херсон, а також курорти Залізний Порт, Лазурне, Скадовськ, Хорли та інші), через наявність на цій території масштабного військового контингенту Росії, її юрисдикція поширюється на ці території, а отже, держава-терорист має відповідати за збитки, заподіяні на цій території;
- здійснення ефективного контролю за територією іншої держави – держава відповідає за дії приватних осіб на території іншої держави (наприклад, сепаратистських угруповань, колаборантів) у разі, якщо вона керувала або надавала допомогу цим особам у конкретних операціях;
- здійснення спільного контролю за територією іншої держави – держава несе відповідальність за дії організованої групи на території іншої держави, якщо вона здійснювала над нею загальний контроль, який може виражатися навіть у загальній підтримці цих осіб, у тому числі фінансовій, військовій чи іншій формі;
- дії державних агентів на території іншої держави (наприклад, консулів).
“Як бачимо, заподіяння шкоди (означає, порушення прав на мирне володіння своїм майном, гарантоване ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції), яке сталося під час активної фази бойових дій, не входить до переліку вказаних винятків”, – підсумовує Роман Сацик. “Тобто Суд виходить з того, що в умовах збройного зіткнення держав за конкретну територію, бомбардувань, артилерійських обстрілів і так далі встановити здійснення контролю (а отже, поширення юрисдикції) тієї чи іншої держави над відповідною територією неможливо”.
У зв’язку з цим адвокат наводить приклад справи Грузії проти росії (II), яка стосувалася збройного конфлікту між Грузією, з одного боку, та сепаратистськими угрупованнями Південної Осетії та Абхазії, з іншого. ЄСПЛ було зроблено такий висновок: “…У разі воєнних дій, у тому числі, наприклад, збройних нападів, бомбардувань або артилерійських обстрілів, які здійснювалися під час міжнародного збройного конфлікту, взагалі не можна говорити про “ефективний контроль” над районом. Сама реальність збройного протистояння та бойових дій між збройними силами супротивника, які прагнуть встановити контроль над територією за умов хаосу, означає відсутність контролю над територією. Це також стосується і цієї справи з огляду на те, що більша частина бойових дій відбувалася в районах, які раніше перебували під контролем Грузії. Враховуючи всі ці фактори, Суд приходить до висновку, що події, які відбувалися в період активної фази бойових дій (8-12 серпня 2008 року), не підпадають під юрисдикцію Росії в контексті статті 1 Конвенції”.
Виходячи зі сказаного вище, Роман Сацик дав відповідь на два головні питання українських готельєрів та інших підприємців, які втратили своє майно через агресію Росії, з погляду юридичної практики.
Що означає наведене вище рішення для України у практичній площині?
“Заявникам потрібно бути готовими до того, що Суд, швидше за все, шукатиме відповідь на питання, чи підпадають порушення прав власності (завдані шкоди) під юрисдикцію Росії в період активної фази бойових дій. З урахуванням практики, які склалася, Суд визначить, чи було встановлено рф фактичний/ефективний/загальний контроль на відповідній території, коли відбувалося порушення прав власності. У разі позитивної відповіді, Росія понесе відповідальність за завдані збитки; і, навпаки, якщо буде встановлено, що мали місце бомбардування, артилерійські обстріли, але контролю над територією не було (наприклад, як це відбувається у Харкові), то держава-терорист, ймовірно, не відповідатиме за завдану шкоду”.
Тож чи варто взагалі звертатися до ЄСПЛ, і чи є перспектива виконання рішення Суду проти росії?
“Треба розуміти, що навіть за умови, якщо Суд встановить порушення Конвенції, сама держава-відповідач зобов’язана буде створити умови, за яких подібні порушення більше не повторяться, відновити права заявника та виплатити йому компенсацію (чого Росія ніколи не зробить, принаймні, за нинішнього режиму). Так, 13 червня держдума росії ухвалила закон, який дозволяє не виконувати рішення Європейського суду з прав людини, набули чинності з 15.03.2022 року. Більше того, за статистикою Комітету Міністрів Ради Європи, на даний момент росія не виконала рішення щодо більш ніж 2000 справ, і це перше місце серед усіх держав-членів Ради Європи.
Слід зазначити, що справи в ЄСПЛ розглядаються роками, це може бути 2, 5 і навіть 10 років. Однак, така тривалість розгляду справи може виявитися плюсом для заявника. Оскільки під час розгляду справи Судом настануть позитивні зміни в політичному режимі Росії, є шанс, що прийняте на користь заявника рішення все-таки буде виконане (якщо росія вирішить повернутися до числа цивілізованих країн). Отже, звернення до ЄСПЛ зараз є роботою на перспективу.
