Другі після Бога: хто зберігає ключі від неба над Дніпром

Бійці Дніпровської зенітної ракетної бригади охороняють небо над нашими головами. Сьогодні від роботи ППО залежить життя сотень тисяч мирних городян. Після кожної повітряної тривоги дніпряни дякують зенітникам, які знищують переважну більшість ворожих ракет та безпілотників. Нещодавно наша бригада відзначила свій черговий день народження, а потім – професійне свято всіх підрозділів доблесних вартових неба над Україною. Втім, ппошники не мають свят і вихідних. На щастя для нас.

Сьогодні журналіст «Наше місто» поспілкувався з тими, хто служить в ППО, або мають пряме відношення до них.

Відео першого збитого «Шахеда» обійшло всі світові телеканали

З початку повномасштабного вторгнення рф підрозділи Дніпровської зенітної ракетної бригади знищили більше 800 ворожих повітряних цілей, понад половина з яких – крилаті ракети, що летіли на будинки мирних людей. Лише за ці півроку оборонці неба збили шість десятків крилатих ракет та біля восьми десятків безпілотників. Майже кожного дня список «трофеїв» бригади поповнюється.

– Відео збитого першого «Шахеда» біля Дніпропетровщини обійшло всі світові телеканали, – каже генерал-майор Іван Теребуха, командувач повітряного командування «СХІД» Повітряних Сил ЗСУ. – Збиття Ka-52 всі показали. Це вказує на нашу майстерність.

З початку цієї агресії знищено багато цілей противника. Збивали і літаки, і гелікоптери, дуже багато безпілотних літальних апаратів.

Працюють як музиканти-віртуози

ППО – унікальний військовий підрозділ, який не знаходиться безпосередньо на лінії зіткнення з ворогом, але при цьому виконує дуже важливе бойове завдання. Саме бійці зенітної ракетної бригади прикривають Дніпро – місто, в якому мешкають сотні тисяч мирних громадян.

–У нашому підрозділі далеко не всі мають бойовий досвід, багато хлопців взагалі не служили, – розповідає Мар’ян Дюс, капелан Дніпровської зенітної ракетної бригади. – Але всі докладають максимум зусиль, щоб розв’язати задачу, що поставлена. Роботу ППО ми бачимо щодня та щоночі. Зенітно-ракетний комплекс-колективна зброя. Загальний успіх залежить тут від кожного. Від злагодженості та взаємодії всього підрозділу. Якщо хтось не здійснить свої маніпуляції, офіцер пуску не зможе вразити ціль. Вся робота – нанівець. Це як у музиканта-віртуоза: повинні одночасно працювати всі десять пальців.

Він гасить пожежу у душі

І тут справа не в одному лише професіоналізмі.

— Дуже важливі душевна рівновага та самовладання, – продовжує капелан. – Намагаюся підтримати і надихнути військових, зміцнити їхню впевненість і віру у свої сили та можливості. Іноді людині важливо просто поговорити до душі. Погасити пожежу у душі. Я для них не начальник і командир. Зі мною можна говорити, не дотримуюсь службової субординації. Наприклад, є у нас один хлопчина, який взагалі не хотів служити. Говорив, що потрапив до бригади випадково. У нього був страшний депресняк. Ми з ним спілкувалися години з три. Говорили про все. Це важливо. Мало що! Боєць перебуває у групі ризику і може руки на себе накласти. Поговорили. Ну а тепер це один із найнадійніших бійців. Більше того, він навіть підтягнув товариша, котрий став його побратимом.

Буває, що хлопці просять його поговорити зі своїми близькими.

— Якось солдат попрохав поговорити з його дружиною, переконати її, що у чоловіка все гаразд, – згадує Мар’ян Дюс. – Мало які можуть бути проблеми. Особисті, службові, релігійні. Як капелан я маю приділяти увагу всім військовослужбовцям, незалежно від віросповідання. Якщо людині потрібна духовна підтримка, яку не можу надати, зобов’язаний знайти священика чи мулу, який би допоміг вирішити питання.

Перші прильоти розбудили бойову злість

«Можливо, хлопцям іноді  буває лячно. Нічого ганебного в цьому немає. Адже люди живі. Першої ночі повномасштабного військового вторгнення всім було страшно. Мені теж», – зізнається капелан.

Спочатку у бійців ППО була певна невпевненість.

— Хлопці не спали по 2-3 доби, – каже він. – Коли ж прийшли перші “прильоти”, прокинулась бойова злість. А коли вдавалася з високою ефективністю відбивати ворожі атаки, з’явилася впевненість у своїх силах. У першу масовану ракетну атаку на Дніпро ми побачили 8 повітряних об’єктів, які одночасно прямували до центру міста. Жодна не потрапила в ціль! Це була перемога, яка окрилила та надихнула.

Такі успіхи Дніпровської зенітної ракетної бригади наближають нашу спільну перемогу над агресором.

Ліжка від поліції Нью-Йорка та вантажники-артисти Оперного

Дуже підтримує  допомога західних партнерів, які передають сучасне озброєння і, звичайно, підтримка наших волонтерів.

— На підрозділи наших ППО вдалось надати багато різної допомоги – енергетичні батончики, енергетики, їжа, засоби гігієни, мобільні душі, медицина, спальні мішки і т д., – розповідає Наталія Хазан, волонтер. – Колись від них був запит що потрібні ліжка і вдалось домовитись з поліцією Нью-Йорка, які передали класні армійські ліжка. Ясно, що на самому початку вторгнення запитів було багато, зараз вже звичайно менше.

Найкраща вдячність волонтерам – це збиті ракети і врятовані життя. Вони ж не бачать всіх бійців підрозділів.

— Зазвичай за допомогою приїздять одні і ті ж самі люди забрати, які вже це все передають, – продовжує  Наталія Хазан. – Наша невеличка волонтерська група – це Яніна Резнік, Наталія Пінчук, Олена Тонконог, Олександра Пахолка, Наталія Кузнецова, Ольга Голубева, Ігор Савченко, Андрій Вовк, Лариса Станчева, Наталія Бутеріна. Багато допомагає наш Оперний театр. Вантажі часто бувають важкими – як ті ж ліжка. А тимчасові вантажники в нас – це в тому числі артисти оперного театру. Але вони не дивлячись на свою тонку статуру, завзято допомагають. На складі немає опалення, то ж  всередині завжди холодніше ніж на вулиці. Особливо важко всім було взимку. І звичайно всі хто волонтерять роблять це в вільний від своєї роботи час.

Грав з пусковою ракетною установкою – зараз в ППО

Батьки охоронців неба дуже пишаються ними.

— До служби в армії свого сина спеціально не готував, – розповідає Герман, батько військовослужбовця ППО. – Гени взяли своє! Я служив у ще радянській армії, працював у Чорнобилі. Мій дід, а його прадід – генерал авіації, який загинув у перші дні Другої Світової війни. Коли син був маленьким, як і багато хлопчаків, захоплювався військовими іграшками. Найулюбленіша – пускова ракетна установка.

Після 9-го класу вступив до училища у Кривому Розі, а потім до Харківського університету повітряних сил. Отримав розподіл в один дивізіонів ППО. Коли почалася велика війна, син, залишився захищати небо над Дніпром. Я сам 26 лютого минулого року пішов у військкомат. Але мене послали кудись подалі. Що робити, вік мій геть не молодий.

Герман дуже пишається своїм сином.

–У 2022 році їхню частину розбомбили практично повністю, – згадує він. – Мало того, що знищили склад БК, пускові установки, локатор, то ці тварюки довбали по будинках офіцерського складу. Жінки з дітьми вискакували в нічнушках, у шльопанцях. Маленьких дітей загортали в одеяльці.  Але це не зломило мого хлопця. Не зламало його дух та волю. Згодом сина кинули під Харків. Тоді там було пекло. Я дуже переживав. З телефоном не розлучався, навіть у туалеті. Боявся кожного дзвінка. Особливо коли він сказав, що їх обстрілюють фосфорними боєприпасами. Зараз каже, що стало трохи легше. Почала надходити імпортна техніка. У Перемогу України вірить як і всі ми. Але коли саме вона настане, на жаль, ніхто не знає.

Раніше десантники їх називали чоботами

Зараз вони наші ангели-охоронці, мабуть другі після Бога для кожного мешканця Дніпра та області. Але в довоєнний час мало хто уявляв у чому полягає робота ППО. Колишні військовослужбовці згадують, що до слави десантників їм було далеко.

— Мій батько служив і для мене вибрав схожу долю, – розповідає Георгій Хорошилов, колишній ппошник, заступник командира дивізіону. – Запропонував на вибір кілька військових училищ.  Я обрав Дніпропетровське зенітно-ракетне. Це було досить круто. Звичайно, на той час найпочеснішими вважалися десантники, які інакше як “чоботами” нас не називали. Але й наше училище гриміло на весь союз.

Бойове чергування несли постійно навіть коли нічого не відбувалося.

— Служити почав на Уралі, – згадує Георгій Хорошилов. – Незважаючи на те, що це був центр СРСР, ми відстежували та успішно супроводжували найсучасніші на той час розвідувальні літаки. 1993 року перейшов до ЗСУ і закінчив службу майором. Службу та товаришів по службі згадую тепло. Радий, що служив у підрозділі Протиповітряної оборони.

Щодо професійних свят, то як таких їх не було. «Будь-яке свято вирізнялося більшою відповідальністю та посиленою службою, – каже колишній ппошник. – Посилювалися наряди внутрішньої та вартової служб. Підрозділи, що несли бойове чергування, посилювалися черговими змінами. Нас привчали ніколи не втрачати пильності. Ні в будні, ні на свята».

Відомий дніпровський художник Василь Тевяшов автор серії робіт про українських захисників – “Нескорені”. Одна з робіт талановитого майстра присвячена ППО. Зрозуміло, що захисники неба художнику не позували.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Рекламні блоки дають нам змогу залишатися незалежними ЗМІ, а вам - отримувати найсвіжіші новини під ними. Scroll down!

Приєднуйтесь також до 49000 в Google News. Слідкуйте за останніми новинами! Приєднатися
Популярні новини
logo-bottom
© 2024, всі права захищені 49000.com.ua
Вгору

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: